Після того, як я збирала гроші, ніби від цього залежало моє життя, я думала, що нарешті готова вирушити до могили мого покійного батька, щоб попрощатися. Але я не знала, що мій чоловік намагатиметься зірвати мої плани. Він хотів вкрасти мої гроші для своїх потреб, але я змусила його за це дорого заплатити! Я заміжня за Ітаном вже чотири роки.
Ми звичайна пара без дітей, у нас були свої злети та падіння. Я любила його, або, принаймні, так думала, поки одного разу все не змінилося в одну мить. Я мала лише одну мрію – відвідати могилу мого батька в Європі. Він помер кілька місяців тому. Я не змогла попрощатися з ним особисто, і ця думка не давала мені спокою. Тому я почала збирати гроші. Я працюю медсестрою, і це було нелегко, але мені вдалося зібрати понад 5000 доларів у маленькій коробці у моїй шафі.
Ці гроші були моїм квитком до душевного спокою, щоб нарешті вшанувати пам’ять мого батька. Ітан знав про мою мету і завжди підтримував мене, або, принаймні, я так думала. Ми не мали зайвих грошей, і ми часто обговорювали, наскільки їх не вистачає, тому доводилося ретельно планувати бюджет. Я сказала йому, що за три тижні збираюся поїхати на могилу батька, і тепер з нетерпінням відраховувала дні. За кілька днів я закінчила роботу раніше, ніж зазвичай, і вирішила одразу поїхати додому.
Ітан у цей день мав працювати в нічну зміну, але коли я під’їхала до нашого будинку, побачила, що в нашій спальні горить світло. Цікавість і розгубленість змусили мене підкрастися до вікна, щоб заглянути всередину, і тоді я побачила… МОГО ЧОЛОВІКА. Але найдивніше було те, що він стояв навколішки перед нашою шафою.
Коли я змінила кут огляду, щоб краще розглянути, мене охопив шок! Ітан діставав гроші з МОЄЇ СЕКРЕТНОЇ СХОВАНКИ! Щоб зловити його на місці злочину, я вирішила подзвонити йому прямо з вікна. Він неохоче відповів лише на четвертий дзвінок. «Привіт, любий, ти де?» – Запитала я, ніби не дивилася прямо на нього. «Чому ти так тихо говориш? Я на роботі, я ж казав, що в мене нічна зміна!» – сердито відповів він. «О, пробач, любий, я зовсім забула. Хотіла попросити тебе приготувати вечерю, бо я затримаюсь», – збрехала я. «Ні, вибач, я не можу допомогти. Мені треба повертатись на роботу. Люблю тебе, до зустрічі». Він швидко поклав слухавку, навіть не давши мені відповісти. Наступне, що я побачила, – він одягнув куртку і приготувався йти. Я побігла до машини і припаркувалася у затишному місці, звідки могла за ним спостерігати.
Я вирішила простежити за ним, і за п’ять хвилин він вийшов з дому і попрямував до автобусної зупинки. Я йшла за ним у темряві, і після виходу з автобуса він ще 20 хвилин ходив навколо торгового центру. Я здивувалася, коли побачила, що він зайшов до рибальської крамниці. Моє серце завмерло, і я пробурмотіла: «Що він тут робить?». Я тихо пішла за ним у магазин і сховалась.
Те, що я побачила, змусило мою кров закипіти! Там стояв він, радісно говорячи з продавцем, тримаючи в руках найбільший надувний човен, який я коли-небудь бачила! Поруч з ним був візок, повний рибальського приладдя: спінінгів, коробок з приманками і всього, що тільки можна собі уявити! Він виглядав як дитина у крамниці солодощів! Ітан любив риболовлю, але це здавалося надто дивним. Моя голова кружляла, поки я думала: «Як він збирається за все це заплатити?».
І тут мене вдарила правда, як грім серед ясного неба! МОЇ ГРОШІ!!! Мої важко зароблені, дбайливо накопичені гроші! Він мав їх взяти! Іншого пояснення не було! І справді, він дістав сумку, в яку засунув мої гроші, та розплатився ними! Я відчула, як гнів заливає моє обличчя, і, перш ніж я встигла усвідомити, я кинулась до нього! – Ітан! Що, чорт забирай, ти робиш?! – майже закричала я. Голови обернулися, а мій чоловік витріщився на мене, його очі широко розкрилися від шоку. – Ліззі, що ти тут робиш? – пробурмотів він, намагаючись засунути човен назад на полицю. – Це я мушу тебе спитати! – парирувала я.
– Ти взяв мої гроші? Гроші, які я збирала на свою поїздку? Він моргнув, його обличчя відобразило ідеальну маску невинності. – Що? Ні, Ліззі, ти просто втомилася, тому так реагуєш. – Я не брав твоїх грошей. Я збирав на це місяцями. Я не могла повірити своїм вухам! Він брехав мені прямо в обличчя! Я відчула, як сльози підступають до очей, але відмовилася дати їм волю. Не тут, не зараз. – Не бреши мені, Ітане, – прошипіла я. – Ти знаєш, що ці гроші були для чогось важливого. Для чогось, що справді має значення. А ти витратив їх на човен? – Ліззі, заспокойся, – сказав він, хапаючи мене за руку, але я вирвалася. – Ти просто втомилася, гаразд? Може, ти зараз не дуже ясно мислиш. Чому б тобі не піти додому, а ми обговоримо це згодом? Я більше не могла цього виносити. Я повенулася і вийшла з магазину, ігноруючи погляди інших покупців. Як тільки я опинилася зовні, сльози покотилися моїми щоками.
Я не знала, що робити. Я почувала себе зрадженою, приниженою та зовсім втраченою! Пізніше ввечері мій чоловік повернувся додому з тим самим винним виразом на обличчі. Він стояв у дверному отворі нашої спальні, засунувши руки в кишені, поки я сиділа на ліжку, схрестивши руки, і чекала, коли він заговорить. – Ліззі, – тихо почав він, – мені шкода. Я взяв ці гроші, гаразд? Я просто дуже хочу поїхати у цю поїздку. Для мене це справді важливо. Поступово до мене почало доходити, що тут відбувається. Кілька днів тому він розповідав мені про цю унікальну можливість вирушити на рибалку з друзями та якимись справжніми професіоналами. Він був ОДЕРЖИМИЙ цією рибалкою! – Я розумію, Ітане, але ми не можемо собі цього дозволити прямо зараз, – сказала я тоді, коли ми сиділи за кухонним столом того вечора. – У нас рахунки, які треба сплатити, а моя поїздка до Європи вже скоро. Ти не можеш просто зачекати до наступного року?
Він виглядав розчарованим, але все ж таки кивнув. – Так, ти, мабуть, маєш рацію. Просто вони сказали, що це буде приголомшливо, і я не хочу це пропустити. Але я розумію. Прийдеться задовольнятися одноденною поїздкою на місцеве озеро. Я думала, що на цьому розмова була закінчена, але я навіть не підозрювала, що Ітан мав інші плани! Тепер я дивилася на нього, відчуваючи, як серце шалено б’ється в грудях. – Ти ЗНАВ, що за три тижні я збиралася відвідати могилу мого батька, Ітане. Ти знав, як багато це для мене означає.
Як ти міг так вчинити? Він зітхнув: – Я знаю, і мені шкода. Але я поверну гроші за місяць. Адже ти можеш трохи відкласти свою поїздку, так? Просто… ця рибалка для мене справді важлива! Я дивилася на нього в повному потрясенні. Він серйозно просив мене відкласти мою поїздку до могили батька, щоб він міг поїхати на рибалку?! Злість, яку я відчувала раніше, була нічим порівняно з люттю, що тепер вирувала в мені! – Неймовірно, – пробурмотіла я і похитала головою.
Ти дійсно говориш серйозно! Він кивнув, майже з надією, що я погоджуся. – Поїздка запланована за кілька днів, і мене не буде всього тиждень, – пояснив він. Але в мене були інші плани. Наступного дня я прокинулася, і в моїй голові почав складатися план. Я зателефонувала начальниці і запитала, чи можу взяти відпустку раніше. До мого полегшення вона погодилася і сказала, що це не проблема. Поки Ітан був на роботі, я провела ранок, збираючи його нове рибальське спорядження. Я пакувала човен, котушки, снасті – просто все!
Завантажила все в машину та поїхала назад у магазин. Продавець, який був там учора, здивовано глянув на мене. – Здрастуйте, я хотіла б все це повернути, – сказала я, намагаючись тримати голос рівним. Він підняв брову. – Повернути все? З товарами щось не так? – Ні, я просто передумала, – відповіла я з натягнутою усмішкою. Продавець не став ставити зайвих питань та оформив повернення. Коли він передав мені гроші, я не змогла втриматися від задоволення. Але я ще не закінчила. – Взагалі–то, – сказала я, нахиляючись трохи ближче, – у мене є ще рибальське спорядження, яке я хотіла б продати. Його очі спалахнули. – Звичайно, ми завжди із задоволенням купуємо вживане обладнання. Я повернулася до машини та принесла кожну річ для риболовлі, яка належала Ітану.
Коли я вийшла з магазину, у мене в кишені було додатково дві тисячі доларів та почуття тріумфу, якого я давно не відчувала! Повернувшись додому, я зібрала валізу з найнеобхіднішим, кинула останній погляд на наш будинок і вирушила до аеропорту. Я не бачила сенсу залишати записку. Ітан дізнається про все досить скоро! Переліт до Європи здавався сном! Більшість часу я дивилася у вікно, поки мої думки крутилися навколо всього, що сталося. Я не знала, що чекає на мій шлюб у майбутньому, але в цей момент мене це не хвилювало. Мало значення тільки одне – нарешті відвідати могилу батька і знайти прощання, якого я так потребувала. Наступного дня я приїхала на цвинтар і стала перед надгробком батька. Я опустилася навколішки і поклала букет ромашок, його улюблених квітів, біля підніжжя каменю. Очі сповнилися сльозами, але цього разу це були сльози полегшення.
«Я нарешті змогла, тату». Поки я сиділа там, я думала про свого чоловіка і гадала, чи розлютиться він, повернувшись додому і побачивши порожню шафу, зникле спорядження та тишу в будинку. Частина мене почувала себе винною за те, що я так його залишила, але інша частина відчувала свободу. Занадто довго я ставила його потреби вище за свої, але ЗАРАЗ я робила щось для себе! Щось, що мені потрібно було зробити, щоб зцілитися. Коли я повернулася в невеликий готельний номер, який забронювала, мій телефон завібрував від повідомлення. То був Ітан. «Елізабет, де ти? Я прийшов додому і все зникло. Будь ласка, поговори зі мною?» Я дивилася на повідомлення, відчуваючи тяжкість на серці. Я знала, що мені рано чи пізно доведеться з ним зіткнутися, але зараз мені потрібен був цей час – щоб залишитися наодинці зі своїми думками, поплакати і зрозуміти, що робити далі. Я відклала телефон убік. Шлях попереду був невизначеним, але одне було ясно: я нарешті знайшла спокій.
Прокоментуй дαну новину та стαв Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може відрізнятись від авторської.